14/01

Богдан ПАНКЕВИЧ: Громадський фронт

Завершується другий рік після Революції Гідності.

Україна воює з агресором, наші вояки забезпечують мирне життя на всій решту території держави.

Логічно, що цей шанс мирного існування, оплачений ціню багатьох життів, потрібно використати для виконання тих завдань, за які загинула Небесна Сотня і гинуть вояки на фронті.

Сили нації не безмежні. Якщо одна частина самовіддано воює, а інша нічого не робитиме, провадячи пасивне мирне життя, то це не триватиме довго і закінчиться погано.

Пост-радянська система влади продовжує існувати в Україні. Вона вигідна всьому владному прошарку, бо забезпечує їм збагачення і безкарність.

Змінити систему влади на цивілізовану, європейську можливо лише при консолідованих зусиллях всього населення держави. Без тотального мирного фронту протидії злочинній системі влади успіху нам не бачити.

Щоб знати як протидіяти злочинній владі, треба розуміти суть проблеми. Тобто - чим є поганою наша пост-радянська система і як вона забезпечує владу олігархам та злочинцям?

Перша проблема – це «закритий доступ».

Від київських висот до відсталого райцентру доступ до різноманітних ресурсів обмежено, ним може користати лише вузьке коло «своїх людей». Вакантні посади займають не найбільш компетентні працівники, а лояльні до керівництва. Фінансові та матеріальні ресурси отримують не найбільш перспективні підприємства, а «свої». До тендерів на закупівлі товарів і послуг всіма можливими способами не допускають тих, хто пропонує найкращі умови і не хоче давати «відкату». Анти-монопольне законодавство перетворилось на фікцію, а монополія стала інструментом забезпечення надприбутків «своїм» структурам.

Отже все, що забезпечує відкритий доступ і рівні для всіх можливості, відкриту конкуренцію та прозорість процедур шкодить існуючій системі влади і сприяє розвиткові нашої держави.

Друга проблема – зневажливе ставлення до майбутнього: «після нас – хоч потоп». Влада за безцінь приватизовує державні підприємства і роздає землі – натомість отримує величезні хабарі. Надра по-варварськи експлуатуються, сировина експортується – без врахування інтересів майбутніх поколінь. Орні землі деградують, ліси знищуються – задля отримання максимального прибутку. Агресивні, токсичні відходи викидаються де попало, побутовим сміттям завалені всі околиці.

Отже все, що забезпечує нам «сталий розвиток», коли при розвинутій економіці ми залишимо прийдешнім поколінням не менше природних ресурсів, ніж мали самі – є ознакою правильної, відповідальної влади.

Третя проблема – нехтування Правом. Влада прийняла безліч законів, які утруднюють життя людей і суперечать одні одним. Так зване «верховенство закону» перетворилося в інструмент беззаконня влади та боротьби держави проти власних громадян. Будь-який абсурдний чи злочинний вчинок можна оправдати у наших корумпованих судах. Натомість справедливості годі сподіватися, якщо вона не аргументована високим покровительством чи хабарем. Бо влада нехтує «верховенством Права» - коли закони базуються на питомих основних правах людини, забезпечують рівність всіх громадян і невідворотність покарань.

Отже верховенство Права, рівність всіх перед Законом і невідворотність покарання за злочин незалежно від того, хто його вчинив – повинно стати нашою основною метою.

Влада сама цього не запровадить. Наївно очікувати, що керівники держави і політичні лідери, які стали заможними та успішними завдяки злочинній пост-радянській системі влади – захочуть і зможуть цю систему влади змінити.

Це може здійснити лише народ, очолюваний громадськими лідерами та незалежними, не корумпованими політиками.

Останні вибори до місцевих органів влади виявили, що багато чесних і здібних громадських активістів не захотіли стати кандидатами в депутати. Таким чином багато місць у місцевих радах зайняли ставленики різних «князьків» та деякі корумповані «активісти», що вміють добре заробляти на громадській та волонтерській діяльності.

Це дуже не здорова ситуація.

Громадські лідери, які не захотіли «бруднити руки» місцевою політикою фактично самоусунулися від впливу на використання ресурсів та коштів місцевих громад.

Громадським активістам та організаціям важко впливати на центральні органи влади.

Наприклад, наші спроби примусити президента та уряд виявити і покарати злочинців Майдану дотепер не увінчалися успіхом. На впливові державні посади продовжують призначати колишніх «регіоналів».

Але на рівні своїх громад, у містах і селах ми цілком спроможні навести порядок. Тут всі всіх знають і потрібно лише трішки відваги та небайдужості, щоб до керівництва не допускати негідників.

А сильні, успішні галицькі громади здатні стати дуже вагомим фактором української політики. Центральна влада не зможе ігнорувати справедливих вимог консолідованих місцевих громад. Здорові, самодостатні місцеві громади крок за кроком дотиснуть центральну владу і доможуться створення справедливого державного управління за кращими європейськими стандартами.

Отже реальний шлях до зміни злочинної системи влади – це зміцнення місцевих громад, очищення і розвиток влади на місцях.

Це є той наш другий, громадський фронт – не менш важливий, ніж фронт протистояння прямій російській агресії.