03/07

У пошуках храмів княжої доби

Археологи та історики працюватимуть у найдавнішому місті Львівщини, аби віднайти місце розташування Церкви св. Спаса — храму, в якому, імовірно, може бути похована тогочасна княжа еліта. Торік учасники експедиції розкопали фрагменти найдавніших оборонних споруд, що датуються кінцем Х – початком ХІ ст. Що ж вдасться знайти дослідникам цього разу – невідомо. Однак дослідники кажуть, що шанси натрапити на саме ту святиню доволі високі. Про те, скільки триватиме археологічна розвідка, якими є очікування та завдання цьогоріч ми розпитали у ініціаторів розкопок — кандидата історичних наук, наукового керівника проекту «Локальна історія» Віталія Ляски та керівника Белзької археологічної експедиції, провідного наукового співробітника Державного історико-культурного заповідника в м. Белз Остапа Лазурка.

Чому для археологічних розвідок обрали містечко Белз? У чому його особливість?
Віталій: Белз – найдавніше місто Львівщини, яка вперше згадується у «Повісті минулих літ» 1030 року. Тоді київський князь Ярослав Мудрий разом із своїм братом, чернігівським князем Мстиславом відвоював Белз у поляків, а за рік – ще й Червенські міста у польського короля Болеслава Хороброго. Наприкінці XII – на початку XIII століть Белз був великим містом, осідком окремого князівства, яке заснував Всеволод Мстиславович. 
Цікаво, що його син, князь Олександр Всеволодович, спочатку активно взяв участь у війні за «галицьку спадщину». Літопис свідчить, що він мав не дуже добре ставлення до Данила Романовича, і показує фігуру белзького князя мало чи не на рівні майбутнього короля Русі.
До 1150 року Белз зникає з поля зору писемних джерел. Тому спершу в мене був великий скепсис стосовно того, що він існував ще вкінці X століття. Бо яка ситуація: 1030 року князь Ярослав відвойовує Белз, а 1150 року – під Белзом перебуває галицький князь Володимирко Володарович. Для такого центру як Белз, перерва у понад 100 років виглядає дуже дивною. Тому й зародилися сумніви, чи це не пізніша літописна інтерполяція, тобто вставка у текст.
Що я маю на увазі: літопис пишеться у XII столітті, коли Белз вже є. Відповідно літописець припускає, що він міг бути й раніше. Інша думка – так могло бути зроблено, щоб легітимізувати територію, раніше відвойовану у П’ястів. Але такі припущення не підтвердилися. Минулого року ми знайшли оборонні споруди, час яких корелює з першою писемною згадкою про Белз. 
Якщо говорити про найближчі аналогії, то за планувальною структурою Белз подібний до міста Червен, яке зараз на території сучасної Польщі. Зважаючи на те, що Белз був осідком окремого князівства та враховуючи політичну роль його князів, дивно, що досі не виявлено сакральних споруд на території міста. Попередні археологічні дослідження вказують на те, що церкви могли бути. Очевидно, що одна з них мала б розташовуватися на дитинці. Монастирські споруди очевидно існували в таких урочищах як Климентище, Трійця, Монастирище, де ще дослідник Ярослав Пастернак знаходив поховання та глазуровані плитки.
Остап: Я досліджую місто з 2004 року. Белз має дивовижну історію. До слова, найбільша святиня польська – чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, – також походить із Белза. Є ціла історія. У 1382 році за вказівкою Владислава Опольського, угорського намісника Галичини, ікону перевезли до Ченстохова. Тепер вона знаходиться у монастирському комплексі Ясна Гура. Для польського народу – це великий шмат духовної історії. Українці не мають єдиної ікони, на яку моляться всі, а поляки – мають. 
Під час попередніх досліджень були виявлені керамічні плитки. Якщо знаходять такі плитки, то це означає, що поруч була церква. Князівська церква, яка існувала на території городища, знайдена так і не була. Є здогадки, що вона знаходиться під сучасною церквою святого Миколая, яка побудована у 1930-х роках. Минулого року виникла ідея дослідити церковні споруди в місті. Була розроблена програма пошуку місць знаходжень сакральних споруд. Це стосується тих, які існували, як у самому місті, так і поза його межами. Так виходить, що з існуючими церквами в місті мало би бути до 12 сакральних споруд. Зараз маємо лише три.
Програму подавали на фінансування і в обласну, і в районну ради, та коштів на дослідження не отримали. На цю пропозицію відгукнулася «Українська Галицька Асамблея» і ми разом будемо робити перші кроки. Програма розрахована на п’ять років, але через брак фінансування її можна продовжити. Ми нікуди не поспішаємо.
Яка мета нового дослідження? 
Остап: Все залежатиме від того, який матимемо результат, що саме знайдемо. Цікавою для дослідження є Церква св. Спаса. Спершу ми хочемо віднайти фундаменти храмів княжої доби. Маємо, принаймні, два місця, де потенційно могла розташовуватися церква. Почнемо шукати. 
Віталій: Якщо говорити про Белз XIII століття, то очевидним є факт існування там церков. Але досі археологічно вони не зафіксовані. Тому завдання нашої експедиції – знайти археологічні сліди існування церков. 
Зрозуміло, що на мур натрапити дуже важко. Можливо, церква святого Спаса взагалі була дерев’яною, але наявність навіть прицерковного кладовища буде успіхом. Зважаючи на те, що церква святого Спаса пов’язана з елітарними категоріями суспільства.
Чому це важливо і потрібно робити? 
Остап: Наш колега Ярослав Погоральський, вважає, що Церква св. Спаса у Белзі мала б існувати ще у період княжої доби. Ймовірно, там можуть бути захоронення князівських родів.  Якщо ми знайшли б поховання якогось князя там, то це стало б сенсацією. Та навіть, якщо віднайдемо церкву, то це все одно буде надзвичайно цікаво, нехай і на локальному рівні. 
Віталій: На Львівщині ми маємо лише такі церкви княжої доби: церква св. Миколая, церква св. Івана Хрестителя, що у Львові, храми, що віднайдені у Звенигороді, а також є опосередковані свідчення про сакральні споруди у Пліснеську та Буську. 
Зараз подібні речі відбуваються у Холмі, де шукають останки Данила Романовича. Це добре для творення української національної історії. Якщо ми більше довідаємося про такі речі, то матимемо краще уявлення про духовне життя міст княжої доби.
Які завдання має виконати експедиція? 
Віталій: Ми собі ставимо декілька завдань. Перше – знайти церкву або ж цвинтар, їх локалізувати, щоб чіткіше бачити планувальну структуру княжого міста. Відкриття цвинтаря чи княжого шару матиме вагоме значення для історії Белза. 
Друге завдання – науково-просвітницьке. Паралельно з археологією важливо популяризувати «усну історію» та збирати візуальні джерела. Ми здійснюємо археологічне дослідження, паралельно працюємо в архівах, тому, врешті-решт, виходить завершений цикл. Бо маємо і найдавнішу історію, і архівні матеріали, і «усну історію». Усе це в результаті дозволить сформувати потужну джерельну базу. Третє – цього року спробуємо апробувати ідею вишкільних, виховних таборів. Учні, які будуть працювати з нами, отримають нові знання. Десять днів із експедицією дадуть набагато більше знань з історії Белза, ніж написання кількох рефератів чи відвідування кільканадцяти уроків з краєзнавства.
Із яких етапів складається процедура археологічних розкопок? 
Остап: Спочатку потрібно отримати дозвіл від Польового комітету Інституту археології, від Міністерства культури на проведення досліджень. Це стандартна процедура оформлення документів. Щось, на кшталт, ліцензії. 
Далі – пошук коштів. Третій етап – залучення людей. Ми відтворюємо практику 1970-80-х років. Під керівництвом професійних археологів будуть брати участь у розкопках місцеві школярі, які є членами археологічного гуртка та хочуть допомогти. 
З позиції археологічної методики, ми спершу закладемо розвідкові траншеї. Так можна і віднайти захоронення, адже при церкві мав би бути цвинтар. Потрібно мати також необхідний інвентар – лопати, відра, щітки й усе інше. 
Віталій: Оскільки ми дещо обмежені у ресурсах і часі, то працюватимемо в традиційних умовах. До прикладу, у селі Ступниця ми спершу сканували територію, щоби побачити об’єкти під землею і зрозуміти, де копати. Зараз будемо працювати по-іншому. 
Треба розуміти, що робота археолога – це нелегка праця і не завжди вдається на щось знайти. Та навіть якщо ми цього разу не натрапимо на церкву, то в результаті спростуємо одну гіпотезу та наблизимося до верифікації іншої. Зрештою будемо намагатися первинно дослідити дві ділянки, на яких, імовірно, міг бути розташований храм. Якщо бачитимемо, що на першому місці руський культурний шар відсутній, то більше працюватимемо на іншій ділянці. 
Це вже другий сезон експедиції. Ми налаштовані на кількарічну роботу, в результаті якої зможемо дізнаємося набагато більше, ніж з підручників історії. Тим паче, вже одну справу зробили – торік ми знайшли фрагменти оборонного валу, поблизу місць, які у 1930-х роках досліджував археолог Ярослав Пастернак. Документація науковця зникла у часи військових лихоліть. Про це ми маємо лише коротку згадку, але не маємо ні графіків, ні рисунків, як це виглядало. Навіть місця локалізації.
Як довго триватимуть розкопки? 
Остап: Готуємося до двох тижнів роботи, але все залежатиме від результатів. Якщо віднайдемо цвинтар, то тільки на його «чищення» потрібно буде багато часу. Можуть бути виявлені також поховання звичайних людей, тамтешніх парафіян. 
Віталій: Та специфіка Церкви св. Спаса у тому, що є велика ймовірність, що там можуть бути поховання еліти.
На які знахідки натрапила ваша експедиційна група під час попередніх розвідок? 
Віталій: Основний результат – віднайдення найдавніших оборонних споруд Белза, які шукав ще Ярослав Пастернак. Окрім цього, можемо простежити не тільки руський вплив у місті, а й іноетнічні. Минулого року, Остап знайшов амфори візантійського походження. Це свідчить про імпорт у Белзі. До того ж натрапили на горщики зі циліндричною шийкою, які притаманні для середовища північно-західних слов’ян із території Мазовії. 
Отже, Белз – місто, яке стояло на перехресті шляхів Київ-Краків-Прага-Регенсбург, а також магістралі, яка вела з Балтйського моря до Візантії. Це означає, що місто було потужним політичним та адміністративним осередком. Після княжої доби існувало Белзьке воєводство. Зараз місто зі славною історією невиправдано призабуте. Ми хочемо, аби про Белз заговорили знову. 
Остап: Також нам вдалося з’ясувати, що унікальна християнська святиня – Церква св. Параскеви була тридільною, а не дводільною. Досліджували і Домініканський монастир, який звели отці домінікани у середині XIV століття. Виявили рештки кладовища з криптою, який не знали. Іконографія є зруйнованою, тільки мури стоять. 
У 2009 році було локалізовано костел св. Миколая – знайшли його культурні межі, але так виглядає, що сама споруда уже під забудовою. Там зараз існує шкільна майстерня. У програмі передбачені подальші дослідження цього храму. 
Також ми проводили у Белзі дослідження території єврейської культурної спадщини. Єдина пам’ятка, яка збереглась від хасидського комплексу, – міква – обрядова лазня євреїв. Починали усе повністю «з нуля» і зараз міква здана в експлуатацію. У Белз щороку приїздить єврейська громада.
Які очікування щодо нового дослідження?
Остап: Будемо сподіватися, що все вдасться. Певні успіхи вже є. Вони стосуються планувальної структури міста, як воно розвивалося після княжого періоду. 
Під час створення історико-культурного заповідника існувало багато утопічних історій про те, яким чином місто розвивалося у часі пізнього Середньовіччя, зокрема. Але під час археологічних досліджень ці теорії не підтвердилися. Відповідно, з часом усе більше буде правдивих відомостей про те, як змінювалася інфраструктура міста. 
У 1930-х роках на території Белзу проводив дослідження Ярослав Пастернак, пізніше Белзом ніхто не займався. Проблема була у тому, що це була прикордонна смуга. Тільки у 70-80-х роках XX століття активно досліджувати Белз почав Володимир Петегирич, який провів там ряд сезонів. Але він працював винятково на городищі. Його здобутки шалені, бо він відкрив дерев’яну дорогу, локалізував в’їзд на територію городища, оборонні споруди, забудову тощо. 
Віталій: Експедиції – це шанс більше дізнатися про нашу історію не тільки з підручників із чорно-білими ілюстраціями. Колись Белз він був більшим і славнішим за Львів. Люди повинні знати про це і мати змогу доторкнутися до історичної спадщини у прямому сенсі цього слова.