21/09

Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…

На жаль, поки що ми знаємо про Володимира дуже мало. Наприклад, те, що народився він 1912 року у Перемишлянах, в родині судового виконавця. Його мати була польського походження. Мав сестру Кароліну. Вчився в Перемишлянській гімназії, де під час навчання долучився до молодіжного руху ОУН. Був активним членом української громади у Перемишлянах, членом «Просвіти», мав добре християнське виховання.

Під час навчання у гімназії він познайомився з Фаїною Ляхер, єврейкою, дочкою дрібного перемишлянського торгівця «тютюном і шоколадом». Її пізніші спогади стали неоціненним джерелом, на жаль, фрагментарної, інформації про Володимира. Ці спогади відкривають неймовірну історію дружби, любові, взаємопожертви і людської гідності у темні часи, коли два криваві тоталітарні режими плюндрували нашу землю.

За активну проукраїнську громадянську позицію, за надуманими звинуваченнями, ще під час навчання у 8-му класі гімназії, Володимир Заплатинський був заарештований польською поліцією. Звинувачували його у тому, що зірвав і сплюндрував білого польського орла з урядового будинку в Перемишлянах. За це був жорстоко побитий і перебував в ув’язненні майже півтора роки. Після цього шлях до подальшого навчання чи в гімназії, чи в університеті  був йому закритий.

У часі судового розгляду справи Володимира Заплатинського, Фаїна Ляхер виступила головним свідком захисту, і саме її свідчення не дозволили розвинути ту справу та продовжити його арешт. У той час їх вже поєднувала тісна дружба, що переростала у більше почуття, яке, через національні і соціальні упередження та різну віру, не могло розвинутися. Фаїна горнулася до українського середовища, співала українських пісень, заглядала до «Просвіти», до української церкви, але залишалася дочкою своїх батьків і свого єврейського народу.

З приходом німців, доля цього народу була трагічною. І родина Ляхерів це відчула на собі. Тут уже допомагати дівчині і її родині часто доводилося Володимиру Заплатинському, активному учаснику українського підпілля, члену ОУН. У перших роках німецької окупації, легально працюючи в Перемишлянському арбайтсамті, він допомагав як українцям, так і євреям уникати смерті, знаходив роботу, робив необхідні довідки й перепустки.

Так, Володимир врятував батьків Фаїни, Габріеля і Мальвіну Ляхер від вивезення в гетто, неодноразово домовлявся про їх переховування і порятунок серед українців.

Це були часи, коли у Перемишлянах служив та діяв блаженний о. Омелян Ковч, який, на виконання розпорядження митрополита Андрея Шептицького та за щирим покликом серця, рятував євреїв від смерті, зокрема хрестив їх, шукав і  видавав відповідні свідоцтва. Пізніше о. Ковч сам загинув мученицькою смертю у концтаборі, але його справу продовжили інші греко-католицькі священики і монахи-студити в Уневі.

Саме хрещення обрав для своєї подруги Фаїни і Володимир Заплатинський, який, зрозумівши правдиві наміри німців щодо України, також був змушений перейти у підпілля. Хрещення дівчина отримала 1942 року з рук отця Луцишина в с. Осталовичах, в хаті родини доктора Ткачука, батька її найкращої подруги українки. Якийсь час Фаїна  переховувалася в домі Павла Чабана в Уневі, а коли всі можливості порятунку були вичерпані, а мати дівчини, виснажена переслідуванням і постійним страхом, померла від хвороби, Заплатинський привів Фаїну (по хрещенню Анну) до студитського монастиря.

І хрещення, і допомогу та християнську доброту від усіх своїх рятівників прийняла дівчина з дитячою щирістю. Прийняла Бога в своє серце і, відчувши покликання, зголосилася скласти свої перші чернечі обіти у присутності блаженного Климентія Шептицького та прийняла монаше ім’я Марія.

Закінчилася німецька окупація, повернулася совєцька… В житі сестри Марії Ляхер було вигнання з монастиря, переслідування, спроба повернутися до навчання у консерваторії, роботи у сфері освіти, та у районній лікарні, активна діяльність у підпільній греко-католицькій церкві.

У житті Володимира Заплатинського – глибоке підпілля, щодення втрата побратимів по зброї, зради і розчарування. Але попри все – віра в велику ідею Вільної України і щоденна боротьба за неї. В тому вихорі доводилося швидко брати на себе нові обов’язки і відповідальність - аж до крайового провідника Служби Безпеки ОУН на Перемишлянщині,  до трагічної геройської смерті у 1944 році.

«Одного разу до монастиря прийшов чоловік, який хотів поговорити із с. Марією, але йому не дозволили, бо в сестер якраз були реколекції. Це був Володимир … Тоді с. Марія особливо молилася – якось надто тяжко їй було на серці. Потім навколишніми селами пронеслася вістка, що енкаведисти взяли в засідці керівника крайової Служби безпеки «Люшню» та його побратима-зв’язкового. Вони боролися, але останні набої тримали для себе… «Люшня» – псевдо Володимира Заплатинського.

Як тільки с. Марія дізналася, що той загинув, то кинулася плакати, все розповіла ігумені, на що та удавано холодно відповіла: «Дивіться, то це обручниця Христа?! Вона за хлопцем вболіває. Ліпше ідіть до каплиці і помоліться за нього».

Співчуття знайшла тільки на сповіді в мудрого духовного наставника о. Йосифа, який розрадив і сказав, що наступного дня відправлять Службу Божу за воїна. Відтоді с. Марія першу молитву після Святого Причастя молила за Володимира. Не тільки через дівочу любов, жаль, але із вдячності – Заплатинський не раз рятував її життя, її родину. Згодом ця молитва переросла на постійне прохання про незалежність України, за яку загинув юнак.»

Все життя сестри Марії було сповнене любові і поваги до людей, вдячності до тих хто рятував її і її родину, праці для Христової церкви й України, про яку мріяв її Володимир. Вона пронесла його мрію і спогади про нього через все життя, а Господь дозволив їй дожити до часу відродження Греко-католицької церкви і дочекати становлення Незалежної України.

Володимир Заплатинський, член ОУН, в національній пам’яті залишиться взірцем жертовного служіння своєму народові, героїчної боротьби за його волю і майбутнє. Його життя і вчинки -  свідченням поваги до інших народів і беззастережної  любові до України…

Іван Щурко

У статті використано матеріали люб’язно надані о. Севастьяном Дмитрухом, а також спогади сестри-студитки Марії Ляхер, зокрема з книжечки п. Ігора Гургула «День над ніччю» про її  долю .

Інші джерела: 

http://www.xic.com.ua/z-istoriji-duhu/14-molytva/364-fajina-ljaher-hrystyjanka-anna-j-monahynja-marija-istorija-z-pidpillja-i-glybyn-dushi

 

Теги:
думка