«Я не була героєм. То не лише моя доля, то доля тисяч…»: жива історія українки з Лондона.
Вона народилась у селі Крупець на Любачівщині в родині греко-католицького священика Осипа Пшепюрського, а її дитинство та юність пройшли у селі Хоробрів на Сокальщині. Тут її батько, перед тим капелан в УГА, Осип Пшепюрський був парохом майже два десятки років (1927–1946 рр.). В Хороброві він став активними організатором громадського і культурного життя, сприяв розвитку кооперативного руху. Мати Іванни – Ірена, з дому Маренін, була головою осередку «Союзу українок».
Після закінчення початкової школи у Хороброві Іванна продовжила навчання в школі сестер Уршулянок в Сокалі, згодом у Белзькій гімназії, а в 1942-1943 рр. – у Державній торговельній школі. В цей час вона вступила до Юнацтва ОУН, пройшла медичні курси у Вербіжі та Войславичах і приєдналась до підпілля: була зв’язковою, доглядала поранених повстанців у криївці в Хороброві.
Саме тоді для родини Пшепюрських розпочались складні випробування: у 1943 р., потрапивши у засідку польської боївки в Крилові, загинув рідний брат Іванни – Мирослав (похований на цвинтарі у Хороброві). У липні 1944 р. в боях під Бродами в лавах дивізії «Галичина» загинув ще один брат Юрій. З третім братом – Всеволодом, який також воював в дивізії, потім брав участь у боротьбі національного підпілля і був засуджений на 25 років таборів, Іванна зустрілася аж в 1954 р. у таборах Магадану.
В ході «Вісли» – злочинної акції польської влади в 1947 р., українці Західної Сокальщини, які в 1946 р. не виїхали до СРСР, тепер були примусово депортовані на «креси» (колишні німецькі території). Родина Пшепюрських опинилася у Срокові Ольштинського воєводства. Вже там Іванну заарештувала польська влада за зв’язки з українським підпіллям. Далі були допити і тортури в тюрмах Ольштина й Варшави, Бреста й Києва та судовий вирок – 10 років таборів ГУЛАГу. Покарання відбувала на Колимі, у Магаданській області.
Після звільнення у 1955 р. Іванна повернулася в Польщу, до матері, і почала працювати в бібліотеці. Познайомившись з майбутнім чоловіком, колишнім дивізійником Іваном Мащаком, активним членом Союзу українців Британії і редакції газети «Українська думка», переїхала до Лондона. Тут вона мешкає досі.
Як і її чоловік, Іванна присвятила себе українській справі у Великобританії: нині продовжує працювати на громадських засадах в українській бібліотеці, впорядковує діаспорний архів.
Крім того, Івана Пшепюрська – талановита художниця, її картини не раз експонувались на виставках у Лондоні та Києві, вийшло друком два каталоги її творів. У 2010 р. вона видала книгу споминів «Дорогами минулого», зараз готує її доповнене перевидання.
Тепер, попри поважний вік – 93 роки, ця тендітна жінка приїхала на свою Батьківщину, аби відвідати могили рідних, помолитись в церкві св. Кузьми і Дем’яна у рідному Хороброві.
Під час перебування пані Іванни у Львові ми записали її дуже цікаві спогади, які стануть цінним джерелом для дослідження минулого Галичини.
Юрій Пуківський,
кандидат історичних наук,
науковий співробітник проекту «Локальна історія»