31/07

Експедиція по місцях боїв Чортківської офензиви

У липні цього року учасники проектів “Незнаному воякови” та “Локальна історія” здійснили пошукову експедицію по Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях з метою інвентаризації поховань вояків Галицької армії, які загинули у часі Чортківської офензиви. Тоді, у червні 1919 року за підрахунками дослідника Олександра Дєдика втрати Галицької армії складали близько 5,5 тисяч осіб (убитих, полонених та тих, хто пропав безвісти). Головно, наші кількаденні пошуки зосередилися у Бучацькому, Підгаєцькому, Бережанському та Перемишлянському районах. Також дослідники не оминули увагою і так званий “трикутник смерті”, територію  між Дністром і Збручем, яка на початку літа 1919 року була оточена зі сходу більшовиками, з півдня – румунами, а з північного заходу – поляками.

Серед цікавих пам’яток, на які ми натрапили, є монумент перед Язлівцем, споруджений на пам’ять Юрія Лапущака, вістуна ГА, який загинув 10 липня 1919-го. Доля цього пам’ятника і цікава, і типова водночас: українці спорудили між двома війнами, окупанти знищили після Другої світової війни і лише у 1990-му його відновлено. Ймовірно, саме з подіями Чортківської офензиви пов’язана і могила “невідомого січового стрільця” біля підніжжя Язлівецького замку. Вартими уваги є поховання і з селища Товсте поблизу Чорткова, тут поховані сотник Корнелій і хорунжий Платон (прізвища невідомі) з Галицької армії, які впали смертю хоробрих на початку липня 1919-го.  Що ж до самого Чорткова, то, на жаль, місце поховання українських вояків є мало впорядкованим на відміну від польського військового меморіалу, розташованого поруч. На іншому цвинтарі Чорткова досі зберігся “памятник–гробовець з каміння і заліза – бетону”, поставлений силами місцевої громади у 1928-му. 

Цікаві результати принесла і мандрівка по Перемишлянщині: у Янчині (тепер – Іванівка) є братська могила вояків ГА, які загинули наприкінці червня внаслідок прориву польськими силами фронту. Тут же знаходиться гробівець славнозвісної родини Луцьких, представник якої Мирон (помер на еміграції у Канаді 1961-го) в часі Чортківської офензиви очолював штаб І-ї бригади усусів ІІ-корпусу ГА.  Каталізатором для подальших студій, передусім в архівах, стали великі санітарні захоронення у Дусанові, де за свідченнями місцевих старожилів, поховані “січові стрільці”.

Паралельно з пошуками поховань 1919-го року ми документували поховання й іншого часу, передусім – стрільців Української повстанської армії. Часом нам траплялися “несподівані” могили: о. Антіна Левицького, батька Костя Левицького, у Нижневі та Олімпії Кифор у Середньому, праведниці народів світу, яка в часи німецької окупації разом з родиною переховувала місцевих євреїв.

Треба також відзначити і те, що чимало поховань галицьких вояків не збереглося донині. Причиною є поведінка польської окупаційної влади у міжвоєнний період,  яка у рамках так званої “комасації” ліквідувала сотні військових поховань. Тим не менше, наша пошукова ініціатива продовжуватиме працю аби гідно вшанувати пам’ять українських військовиків, особливо у сторічний ювілей від створення Західно-Української народної республіки та Галицької армії.  "Коли наші кроки задудніли на мості через Збруч, ми стишили голоси до шепоту, начеб входили у святиню, – згадував генерал Мирон Тарнавський після поразки Чортківської офензиви. – Нас огорнули молитовні настрої. На другому березі мовчки поскидали шапки. Хотілося змовити якусь забуту, ще в дитинстві мовлену молитву перед рівнинним галицьким обрієм, що майорів у замазаній імлою далечі". Тож маємо за обов’язок гідно вшанувати наших героїв!

Віталій Ляска


Теги:
думка