16/05

Нове покоління хоче змін для всіх, а не для вибраних

Події Майдану спровокували нову хвилю активностей в суспільстві. Стає очевидним, що сфера для праці громадських організацій збільшується. Про громадянське суспільство в Україні, про життя громад Галичини та необхідність змін ми говоримо з Тарасом Чолієм, керівником проектів Української Галицької Асамблеї.


Опишіть громадянське суспільство в Україні сьогодні.

Ні для кого не є таємницею, чим дальше на схід, тим умовнішим є поняття громадянського суспільства. Можливо, зараз на «майданній хвилі», коли Майдан переноситься на схід, воно відновиться. У нас на заході країни інша ситуація: у міжвоєнний період чи ще в часи Австро-Угорщини українське суспільство в Галичині розвивалось паралельно до європейських суспільств, тут ніколи не пропадали традиції державотворення. Варто лише згадати скільки містечок у нас володіли Магдебурзьким правом. Громадські організації на кшталт Просвіти, Пласт, Січ, Луг, Сокіл - ціла плеяда організацій, які у міжвоєнний період були вагомим чинником громадянського суспільства і спричинились до його розвитку. На жаль, під час ІІ Світової війни, а пізніше в часи нацистських та найбільше радянських репресій ми їх втратили. Тоді було знищено певні цінності, а людей намагались зробити гвинтиками радянської системи. 

У нашій вже сучасній українській історії було створено сотні громадських організацій, рухів та фондів. На жаль, одиниці пройшли перевірку часом. Ті, що залишись то справді ефективні, але їх дуже мало, а поле для роботи є велике.

Сьогодні, розвиваючи Українську Галицьку Асамблею (УГА), ми маємо намір об’єднати зусилля західних областей України в рамках одного культурного регіону з ідентичним досвідом, аби дати новий імпульс життю громадянського суспільства, зокрема тут на Галичині.

УГА ставить акцент, що наш великий дім -  це Україна, а наш край – це менший дім. Ми прагнемо розвивати спільний для всіх українців шлях розвитку, спосіб мислення, який би не виключав когось, а навпаки інтегрував у ці справи, навіть людей різних національностей, що проживають в нашій державі. Для того, щоб комусь пропонувати якусь ідею, спочатку її потрібно втілити, доказати, що сама вона є найбільш прогресивна та успішна. Звичайно, важко втілити будь-яку ідею в рамках страшенно централізованої корумпованої держави, де нами керують невідомо - хто.

Зараз ми побачили недоліки не так нашого устрою, як тих людей, які перебували на усіх щаблях влади. І не обов’язково проблеми були в Києві, так само влада є корумпована і на місцях чи то в обласному центрі, місті чи селі. Це було гальмо, яке не пускало нас розвиватися. Ми обирали політиків, які йшли до Києва і думали там масштабами приватних справ, прикриваючись національними інтересами, ніхто не думав про громадянське суспільство, про його відродження. Тепер нове покоління хоче змін. І змін для всіх, а не для вибраних.

Ви працюєте з різними громадами Галичини і  маєте змогу близько бачити реальне життя у цих громадах. Якими є зараз наші громади, і які зміни потрібні?

Україна є достатньо різна. Наші попередні очільники керувалися принципом розділяй і володарюй. Замість того, аби націю об’єднувати, вони поділяли нас на регіони, мову, віру, на політичні погляди. І як протидія тому були різні громадські ініціативи, які пробували подолати ці роз’єднання. Але то була краплинка в морі. Та й економічний стан в державі не давав змоги людям думати про високі речі. 

Наші громади - це більше територіальні утворення. На жаль, сьогодні немає в громадах такого прошарку еліти як було колись - коли війт був авторитет, священик був друг і вчитель, директор школи був дуже поважною особою. Зараз у селах чи малих містах громада слабка,  а владу має адміністративний ресурс. 

Люди середнього віку та молодь переважно виїжджають у міста, а в селах залишаються літні особи. От наприклад, в одному селі до війни було 2000 населення, а тепер ледве до тисячі дотягує. І так  в багатьох громадах. Це сильна демографічна трагедія. Хоч тепер можна сказати, чисельність населення поправилась, але не поправилось життя – громадські інститути так і не відродились. Більше того у радянські часи в суспільстві оселились зрада і недовіра, пристосуванство і аморальність. Люди довгий час жили в страху. Навчились не довіряти і не допомагати один одному. Це руйнувало громади зсередини. Вихід з цієї ситуації нині - це просвіта. Необхідно показати людям, що у їхніх громадах була традиція, були перемоги і поразки, але найголовніше, що загалом було життя. Дітям варто знати, що вони можуть керуватись досвідом минулих літ.

Людям потрібно допомогти стати на ноги. Але робиться це не зі складних розмов про політику, а працюючи над собою, з того, що лежить в нас під ногами. І сенс цієї праці полягає у розвитку такого громадянського суспільства, яке буде добре жити при будь - якій владі, при будь – яких політиках. 

Над чим зараз працює УГА?

Важко відчувати реальність, коли ти до кінця себе не розумієш, не бачиш своїх переваг чи навпаки недоліків. Люди часто нарікають, що у них немає того чи іншого. А правда є в тому, що часто-густо ми «ходимо по золоті», а самі бідні, бо не розуміємо, як можемо використати те, що маємо. Власне, пріоритет роботи зараз – це допомогти громадам переусвідомити себе, свої цінності. Українська Галицька Асамблея підтримує проект «Локальна Історія», який досліджує історію сіл і містечок, допомагає віднайти те, чим славилась та чи інша громада. Ми збираємо факти, розповіді людей, опрацьовуємо архівні матеріали та оформлюємо це у виставку, яку згодом передаємо у сільську школу. Середньостатистичне галицьке село - це 700 років безперервного життя на одному місці. Це сотні років досвіду, велика історія, і цього не можна втратити. 

У якийсь час ми зрозуміли, що цей проект має не лише цінність для історії. Він несе користь на рівні окремої людини і громади загалом. Коли учасники нашого проекту спілкуються зі старшими людьми, розпитують про їх досвід, ми бачимо як вони змінюються на очах. Вони повертаються у пам’яті в свої роки молодості чи дитинства. Цікаво те, що незважаючи на дуже складі часи, які пережила наша нація – тоді ми не плакали, не втрачали надії. Наші батьки, бабці і дідусі не опускали рук, допомагали одне одному, зрештою народжували багато дітей і жили, маючи віру в Бога і в Україну. Саме такого підходу зараз бракує у громадах.  

У цих дослідженнях ми зрозуміли, що варто викрасталізувати нашу українську ідентичність. Ми маємо колосальні переваги західного краю – давня європейська традиція, тісні зв’язки з країнами Європи, вигідне розташування. У нас є земля, вода, ліс і гори, достатньо природніх ресурсів. Натомість добробут громад не такий вже і добрий. Тому завдання всього суспільства сьогодні - аби в кожному місті та селі були робочі місця. Для чого тримати в селі 100 корів і купувати в магазині масло? Це радянська система із своїм гіперцентралізованим підходом до виробництва. Нам варто також децентралізувати економіку за прикладом, можливо, навіть Швейцарії. Де кожне село має свою сироварню, де продукція вирощується і реалізовується як в сільській крамниці, так і йде на експорт. Наше майбутнє за маленьким і середнім бізнесом. Ніяк не за великим. Наші проекти передбачають, залучення людей до різних активностей, разом вирішувати спільні справи, зокрема і економічні. Громади мають знати, як можна використовувати той ресурс, який в них є – ставок, ліс, землю, пасовиська тощо. 

З якими цінностями ваша організація підходить до праці?

Найперша цінність - це традиція. У це поняття, я вкладаю те, які ми є, якими ми були і хочемо бути. Набір певних ознак, як от культура, історія, тривалий розвиток, і в першу чергу це наша віра і бачення світу – це все традиція. Традиція - це є основна цінність, на яку можна опертися, традиція це наша спільна хата. 

Друга цінність - це розвиток і вміння навчатись, змінюватись і бути успішним у всі часи. Примножувати знання, аби вміти зробити життя цікавим і таким, що залишатиме після себе щось корисне. Навчитись розуміти себе та інших, допомагати тим, хто цього потребує.

І третя річ – це здатність бачити місію. Кожна нація, спільнота чи людина повинна мати в житті ціль вищу ніж вона сама. Не просто жити, аби зупинитись на одному рівні розвитку. Часто ми є об’єктом певних подій, а потрібно бути суб’єктом. На мій погляд, для України слід прагнути бути центром певних процесів, бути корисною для світу. Нам варто взаємодіяти з іншим культурами та продукувати такі речі, які будуть тільки в нас. Україна може бути прекрасним східноєвропейським центром, бо у нас є найдревніший стержень європейської цивілізації. Європа ніколи не була б Європою, якби не було України.