08/09

Володимир Турчиновський: "Для здорового суспільства важливо, щоб громадяни жили духом солідарності

Слово до випускників програми "Політичні Студії".

Володимир Турчиновський, директор Міжнародного інституту етики та проблем сучасності.


Ви належите до тих, хто мислить масштабно і стратегічно (або принаймні ставить перед собою таке завдання), хто не боїться приступити до хворого та корумпованого організму державного управління і взяти на себе відповідальність за його зцілення та трансформацію. Ви також, думаю, добре розумієте, що, маючи відвагу ввійти в структури державного управління, одразу ж стаєте частиною системи та бренду, який тут і тепер хочете змінити. Тож, доки людська вдячність проторує до вас стежку, часто у ваш бік летітиме каміння. І навіть тоді, коли на вас не буде гріха ...

А тому дозвольте поділитися з вами декількома міркуваннями, які, сподіваюся, можуть знадобитися, коли розпочнете свій рух орбітами державного служіння.

Перше, що вам слід буде зробити – це підтвердити і показати собі та усім навколо, що сфера державного управління може бути настільки ж динамічною, цікавою, творчою, мотивуючою, зарядженою на успіх, відкритою на ентузіазм та захоплюючою, як і сфера бізнесу, громадської діяльності, мистецтва, високої науки, зрештою, спорту.

Я, на жаль, не знаю усіх вас особисто та ваших власних історій, які привели вас на цю програму, але, якщо можна було б у недалекому майбутньому уявити собі ваші обличчя з погаслим поглядом, понурим виглядом, павутинням невдоволеня на лиці, крізь яке пробивається лише бурмотіння та нарікання, то вішайте на стіну сьогодішній сертфікат та йдіть туди, де виклики прийматимуться з ентузіазмом, а втома від праці буде благодатною.

Тим, що відважаться конфронтувати українську систему державного управління безпосередньо – із-середини – буде непросто. Першою спокусою, яку вам делікатно та ненав’язливо запропонує система, – це прийняти оптику та модель поведінки: “ми – вони”. Не чекайте, що в отому “ми” буде багато лестощів чи надмірного самовивищення та самолюбства. Система має свою педагогіку впровадження та виховання. Тому, корпоративне “ми”, говоритиме вам про те, що ви працюєте важко і багато, що не можна усе й одразу ж змінити, та, що існують важливі й об’єктивні причини, які затягують та відтягують швидкі зміни та трансформації. А також те, що “вони”, тобто усі ті, які не є менеджерами корпорації, що називається “держава”, переважно є невдячними, постійно невдоволеними, насправді необізнаними з усіма тонкощами державного управління, одним словом – простоЛЮД.

Якщо б вам вдалося не підпасти під вплив спокуси “ми-вони”, бо, скажімо, не вивітрюється із ваших сердець співчуття та бажання якось допомогти “їм” – тим, що з народу, то система запропонує вам чергову спокусу, а саме: самим побудувати систему, яка подбає про усіх, яка буде супер-справедливою та зробить їх усіх щасливими і вдячними до кінця своїх днів. Щось вам, звісно, та вдасться зробити, але, правдоподібно, рано чи пізно таки прийде до вас розчарування і тоді система вас знову приголубить та знайде для вас – зневірених та спустошених – нові стимули та нове застосування. А це вже буде третя спокуса, яка може стати для когось “посвяченням та перепусткою до клубу”.

То що ж, чи варто тоді починати? І навіщо, якщо все аж так складно, вирушати в дорогу до безнадійності?

Спілкування і довіра. Щире і автентичне спілкування та будування простору довіри стають чинниками, які піднімають ваш імунітет та резистентність до спокус, про які я згадував. Спілкування та довіра знесилюють і демонтують систему, яка сформувалася в амосфері корупції, недовіри, страху й обману. Процедури та закони є важливими чинниками, але вони легко стають сумнозвісним “дишлом” в наскрізь корумпованій системі. Це – загальновідомий усім нам факт, бо корумпована держава не дуже боїться законодавчої діяльності, якою б правильною вона не була.

Тому, друге важливе завдання, над яким вам, думаю, доведеться працювати – це будування комунікаційних каналів та простору довіри.

Модель такої комунікації повинна народитися із стосунку партнерства між структурами державного управління (владою) та суспільством. Інформуйте про свої плани, цілі, завдання, успіхи та невдачі. Я не маю зараз конкретних рекомендацій щодо формату та моделі такого спілкування, але припускаю, що у сучасному супер-технологічному контексті тут можна бути надзвичайно творчим у генеруванні та впровадженні найрізноманітніших ідей та підходів. Така постійна щоденна практика комунікації є крично важливим чинником трансформації теперішіньої системи та її багатьох корумпованих практик.

Реформа державного управління повинна бути сфокусованою не на консолідації системи та її внутрішній реструктуризації, тобто – черговому перетасуванні функцій і відповідальностей, а через віддання та делегування цілих сфер та ділянок відповідальності суспільству чи структурам громадянського суспільства, як ми вже звикло тепер кажемо.

Стратегічно важливо було б вам працювати так, щоб зміцнювати передусім структури громадянського суспільтва та плекати громадянську відповідальність. Це, мабуть, звучить дивно, але насправді належить до сфери національних та державних інтересів.

Я б сказав, що половина вашого часу мала б іти на те, щоб продумано та стратегічно виводити забюрократизовні та замкнуті модулі зі сфери державного контролю в простір громадянської відповідальності. Слід було б створювати систему фондів, через які держава могла б дофінансовувати проекти та діяльність громадських організацій та різноманітних громад.

Також треба було б хоч дещо розбавити “анонімність” податків, які наповнюють державний бюджет, через запровадження системи “управління власними податками”. Суть цього управління мала б полягати у тому, що частину коштів, яку ми віддаємо державі, можна було б скеровувати на певні цілі та певні проекти локального й національного масштабу. Ця система управління “власним податком” повинна була б бути настільки ясною та простою, що після п’ятнадцятихвилинної презентації навіть учень середньої школи міг би збагнути її суть, методику та спосіб використання.

Якщо я сьогодні можу “онлайн” мандрувати разом із бандеролькою, що рухається в системі “Нової пошти”, “Ebay”, чи “Amazon”, то чому я не можу так само відстежувати свої оподатковані кошти аж до пункту їхнього кінцевого прибуття та використання?

На практиці це б означало, що найрізноманітніші недержавні проекти в культурній, освітній, медичній та багатьох інших ділянках підтримувалися б коштами від мережі державних фондів, самими громадянами через управління власними податками, а також недержавними фондами та приватними внесками. Максимальна персоніфікація фінансування створила б особливий клімат для плекання взаємної відповідальності та солідарності.

Успіх нашого українського проекту до значної міри залежить не тільки від того наскільки ми зможемо подолати корупцію (а я припускаю, що ми все ж таки зможемо дещо мінімізувати її впливи та наслідки), але і від того, наскільки ми позбудемося філософії патерналізму в дизайні системи державного управління.

Для здорового суспільства критично важливо не віддавати кожну соціальну проблему на вирішення держави. Бо таке наставлення атрофує свободу й відповідальність громадян, робить їх маніпулятивними інструментами держави, яких вона тоді гордо номінує електоратом.

Натомість, для здорового суспільства набагато важливіше, щоб громадяни жили духом солідарності. В енцикліці Caritas in Veritate Папа Бенедикт XVI-ий пише, що “солідарність є перш за все відчуттям відповідальності кожного за кожного іншого, а отже її не можна отак просто делегувати державі” (38). Ставання людиною зрілою, моральною та відповідальною передбачає постійну турботу про іншого у колі власної сім’ї, родини, сусідів, мешканців мого міста, громадян моєї країни, зрештою, турботу про кожного іншого, який стає моїм ближнім у нашій спільній зустрічі, якою б вона не була: радісною, трагічною, величною, драматичною чи, можливо, абсолютно тихою і буденною.

Ми звісно можемо собі знову й знову уявляти ситуацію, коли держава будує будинки та роздає квартири, виховує та навчає дітей, для здорових споруджує стадіони та басейни, а для хворих – санаторії та лікарні, годує та одягає бідних, ховає померлих, дбає про справедлий розподіл масла, сірників, піци та роботів-помічників, піклується про екологію, захищає добрих громадян від поганих, забезпечує кожному працю та відпочинок, знає усе про усіх та дбає про тисячі інших дрібних та великих справ. Не знаю, наскільки захоплює вас ця візія, але мені вона нагадує недобрий мікс зі слоганів «розвинутого соціалізму», орвелівського “1984-го” та фільму “Матриця”.

Попри позірну привабливість така стратегія насправді є дорогою, що веде до тоталітаризму та державного тероризму, бо у своїй засаді ігнорує людину, її гідність і свободу.
А тому, моє третє прохання до вас: ви повинні розвинути у собі особливу чутливість до гідності, свободи людини та цінностей, коли ставатимете архітекторами й дизайнерами системи державного управління в Україні. У цьому остаточно і є завдання державного служіння: бути на сторожі гідності, свободи, життя та цінностей, а особливо там і тоді, коли з певних причин людина чи спільнота не можуть цього зробити самотужки.

Це буде непросто. Бо завжди залишатиметься спокуса вважати, свободу та гідність лише інструментами пафосної та “правильної” риторики. І чим сильніше опановуватиме ця думка, то тим практичнішим виглядатиме будування для себе бюрократичного раю та ігнорування “простолюду”.

Сподіваюся, серед вас немає прихильників такої перспективи. Як ж тоді здійснити все те, що потрібно Україні?

Я не маю для вас точного рецепту та детальної дорожньої карти. Однак, я знаю, що це зможуть зробити ті, хто почуваютьмся покликаними до державного служіння. Бо з покликанням та з мотивацією до праці прийде знання, розуміння, візія, а найважливіше – і сам дар служіння іншим. Я розумію, що ви обрали непросту дорогу, але, без жодного пафосу – наше майбутнє вже поселилося у ваших серцях та головах.

Успіхів та Божого благословення вам на цій дорозі.

Дякую!

5 вересня 2015р.

Джерело: management.lviv.ua