12/05

Все буде добре в країні, якщо люди будуть не пасивними одиницями, а відповідальними громадянами

Неприємно казати зауваження сусіду, який кидає сміття в річку чи викидає його у ліс. Але без цього не буде порядку.

Викривленні уявлення про взаємостосунки та стосунки людини з державою, які маємо зараз, перейшли до нас із радянських часів. Тоді життя людини прирівнювалось до нуля, люди були лише гвинтиками у державній системі. Так виховувалось декілька поколінь, і людина втратила свою гідність та громадянську свідомість. Найголовніше, що і нашій владі, і українській опозиції такий стан справ є дуже вигідним. У питаннях політичної культури, усвідомлення і захисту громадських прав, контролю і впливу на владу протягом всіх років незалежності людей продовжували утримувати в примітивному, радянському форматі громадянської пасивності. У переконанні, що людина, громадянин – є ніщо і нічого від нього не залежить. Тому, що свідомий гідний громадянин, який знає свої права, є дуже загрозливим для нечесної влади. Я ще не бачив, щоб хтось на практиці піднімав гідність громадян та вчив їх захищатись. Це не вигідно. Бо якщо ти сам будеш порушувати їхні права і закон, то ці люди підуть проти тебе.

Ось чому важливе сьогодні просвітництво - все починається з усвідомлення своїх прав, знання політичних механізмів, виховання у громадян політичної культури та свідомості. Все буде добре в країні, якщо люди будуть не пасивними одиницями, а відповідальними громадянами. Ті, які розуміють, що чиновники лише оперують загальним добром, будучи службовцями громади. Треба з голови на ноги ставити всю систему влади починаючи з сільської ради, де люди пороздавали за копійки невідомо кому землі, ліси і кар’єри, а тепер не мають за що навіть зремонтувати дах контори.

Злодійство місцевого керівництва чи монополізація ресурсів громади місцевим князьком так само є злом проти України, грабує громадян і поширює корупцію в державі.

У Києві в період Майдану були дуже важкі, страшні дні, там загинуло багато людей. Але є дивний такий феномен, що людині легше поїхати в Київ і протестувати, воювати там, де ти є інкогніто, де поряд натовп незнайомих однодумців, коли всіх об’єднує боротьба за правду. Набагато важче протестувати і воювати за правду у своєму містечку чи селі, в громаді, де всі один одного знають. Так людям здається, ніби все зло іде лише від Києва, а на місцях якось не зручно воювати, бо тут всі свої. Хоча злодійство місцевого керівництва чи монополізація ресурсів громади місцевим князьком так само є злом проти України, грабує громадян і поширює корупцію в державі.

Зараз люди часто звертаються до Самооборони, Правого Сектору та інших громадських об’єднань, які заслужили свій авторитет на Майдані. Просять до них прийти та навести порядок. З того ніякої користі не буде – що хтось прийде і все вирішить, так люди проявляють радянську патерналістську ментальність. Ніхто краще від місцевих мешканців не знає ситуації, не розбирається в проблемних питаннях. Нехай громада сама організується, проводить збори і наводить порядок, їм можна лише юридично та організаційно допомогти. Можна навіть організувати громаду від основ, створивши офіційну організацію із статутом і взявши у фактичну власність громади все майно і ресурси.

Потрібно побороти громадянську пасивність, щоб людина стала гідною, сміливою і захищала свої права відкрито, щоб переборола своє відчуття незручності та страху. Неприємно, наприклад, казати зауваження сусіду, який кидає сміття в річку чи викидає його у ліс. Але без цього не буде порядку.

Часто люди мають вже створені на місцях організації чи осередки політичних партій.  Ми говоримо про те, що чим більше громадських організацій - тим краще. У співпраці  та конкуренції виростає активність людей, свідомість. Жодна організація не може зробити всього.

Ми часто пробуємо людям при зустрічах усвідомити наступне. От подивіться - за Австрії, а це був м’який окупаційний період, ми мали багато доволі багато прав у імперії. Але потім був дуже жорсткий період - міжвоєнна Польща, яка була шовіністична, яка методами пацифікації страшенно знищувала українськість. Але в соціальному вимірі легальними методами вдавалося людям створювати свої організації. У селах обов’язково був Пласт, Сокіл і Просвіта з читальнею - і це все в умовах польського шовінізму. Тепер ми маємо свою незалежну Україну, але майже ніякої активності не бачимо на селах. Рідко коли якась організація. І то часто номінальні організації, а не організації, як інструмент активності громади. Основною зараз метою повинні бути просвіта та пробудження громади. Зараз здебільшого у громадах чекають, аби хтось прийшов, подав якусь грану ініціативу. Наша політика навпаки - ми готові робити тоді, коли люди мають ініціативу та потребу і починають реалізовувати її самі. Тоді ми готові допомогти. Якщо люди самі не вкладають у справу свого потенціалу, вони не будуть цього цінувати. Тактика громадських організацій сьогодні має ставити за мету дати людям не рибу, а вудку, і разом знайти, де та риба є.

Просвіта має привести до зростання політичної та громадської культури населення. Тоді і репутація повернеться як цінність.

Варто повернути в дискурс таку цінність, як репутація. Вона складається з усього, що особа робила, говорила, ініціювала, яких здобутків досягла. Ну, наприклад, активний комуніст в очах певної частини населення може мати добру репутацію. В наших очах - ні. Хоч він особисто може бути абсолютно чесною людиною, але він пропагував злочинну ідеологію та працював на злочинний режим. Зрозуміло, треба бути дуже обережним, бо на людей наговорюють, часто навмисне очорнюють їх. Оце звертання уваги на репутацію людини є дуже важливим. У нас репутацією ще не дорожать. Людина, яка вчора здійснювала корупцію, але нині повалила пам’ятник Леніну, отримує в очах людей прекрасне реноме і славу. Люди не задумуються, що поваливши пам’ятник він не став чесною людиною, він і далі буде красти. Це показує брак політичної культури в населення.

Пильнуючи свою репутацію, люди будуть зважувати свої публічні кроки, не будуть агітувати за поганих людей чи погані справи. Бо потім це виявиться, і політично грамотні виборці більше такій людині ніколи не повірять. Зараз ще так не є – особи, котрі колись агітували за КГБ-істів чи очолювали виборчі штаби «регіоналів» не покинули політичної діяльності. Користуючись браком політичної культури населення і його короткою пам’яттю, вони не соромляться презентувати себе щирими демократами і далі зводять людей на політичні манівці. А люди не мають мужності відкрито пригадати їм минулі гріхи. 

Власне, просвіта має підвищити політичну та громадянську культуру населення. Тоді і репутація повернеться як цінність. Люди повернуться до розуміння, що кожен з них є відповідальним. Відповідальними за суспільне добро, бо воно є джерелом також і його добробуту, його комунального комфорту. Теплі школи, рівні дороги і обладнані лікарні потрібні всім.